Чому на Закарпатті існують дві греко-католицькі єпархії

Історичне пояснення, чому Мукачівська греко-католицька єпархія завжди була самостійною 

Початок християнського світорозуміння на русинських землях слід шукати в дев’ятому столітті, в тих далеких часах, коли святі Кирило і Мефодій здійснювали свою місію на землях Великої Моравії – першої слов’янської держави.

Згідно традиції, яка давно утвердилася, Мукачівську єпархію (діоцезія Mункач) прийнято вважати однією з найдавніших в Центральній Європі. Її виникнення традиція пов’язує з місією святих Кирила і Мефодія, які в другій половині IX. століття проводили в Центральній Європі пасторацію, заснували сім єпископатів і домоглися канонізації Римським Престолом нової літургійної мови - церковно-слов’янської.

Ця традиція зберігається і у всіх діоцезіях, які в різні часи були виділені з єпархії-матері – Мукачівської діоцезії. Це регіони: Еперйеш (Eperjes), Гайду-Дороґ (Hajdu-Dorog), Піттсбург (Pittsburgh), Парма (Parma), Пассейк (Passaic), Вен Нуйс (Van Nuys), а також екзархати в Празі і в Мішкольці.

Критики цієї традиції вказують, однак, на відсутність прийнятних доказів, інакше кажучи документального підтвердження, але суспільна свідомість, проте, на стороні традиції.

     Завершальною відповіддю на різні інсинуації стосовно САМОСТІЙНОСТІ Мукачівської ГКЄ може бути риторична апострофа, що відноситься не до реального співрозмовника, але до певного кола діячів від науки: в період правління якого східнослов’янського князя, чи то київського, чи то волинського, чи то галицького або галицько-волинського, землі русинів були складовою частиною східнослов’янського світу? Східнослов’янські племена це: поляни, древляни, дреговичі, кривичі, словени, сіверяни, радимичі, в’ятичі, дуліби, всіх згадати - вийде довгий перелік. У який історичний період, якими шляхами почали перераховані вище племена формувати і створювати окрему народність - це та тема, яка досліджується вже не одне століття.

За однією з версій, початок цього періоду слід шукати ще в домонгольских часах. Інша ж передбачає, що та частина племен, на підставі якої почали формуватися білоруська і малоросійська, тобто теперішня українська народність, була включена спочатку в Золоту Орду, пізніше - в Велике Князівство Литовське, а потім - в Річ Посполиту. Тому зародження і формування білоруської і малоросійської (української) ідентичності слід віднести до цих трьох періодів. Найбільш численна частина східних слов’ян почала формуватися в великоросійську народність під впливом тих процесів, які протікали в Золотій Орді і в прилеглих до неї територіях, які перебували у васальній залежності від Золотої Орди. Адже ці племена з усіма своїми територіями протягом декількох століть були складовою частиною цієї татаро-монгольської імперії. І це не могло не залишити слід в менталітеті російського етносу. 

Всі ці версії намагаються викласти і пояснити шляхи формування східнослов’янських народів і їх мови і нинішні українські діячі історичної науки, але в цих версіях ми не знаходимо плем’я передбачуваних предків русинів, які заселяли підкарпатський ареал. Mи не знаходимо і знайти не можемо, бо ці землі ніколи не входили ні в Золоту Орду, ні в Велике Князівство Литовське.

Не були вони і складовою частиною Речі Посполитої, але були складовою частиною королівства Hungaria (Гунґарія) протягом усього його існування (1000 років!). Тому формування русинської ідентичності неможливо пов’язати з тими процесами, які протікали в східному ареалі Європи в межах Золотої Орди, Великого Князівства Литовського і Речі Посполитої.

Нині велика частина русинських земель є адміністративною одиницею незалежної України - це доконаний факт. Однак ми стверджуємо, що корінним народом краю під Карпатами є русини. І ось чому. Енциклопедичні словники дають таке тлумачення поняття «корінний народ»: це «народ, який вже проживав на своїх землях до приходу туди переселенців з інших місць». У історичної науки немає даних про те, що до появи в краї під Карпатами слов’янського народу, званого досі русинами, там постійно проживало хоч якесь плем’я. Це головний критерій.

Але є ще один: щоб вважатися корінним народом, «потрібно, щоб населення саме вважало себе корінним народом, а також мало соціальні, економічні, культурні та ін. iнститути, які роблять даний народ відмінним від іншого населення, що мешкає на цій же або на сусідніх територіях». Тобто корінний народ характеризується культурними, мовними, традиційними, часто расовими відмінностями від іншої частини населення даної країни або регіону.

Сьогодні русини усвідомлено вважають себе корінним народом, і така самосвідомість є частиною їх культури, релігії, побуту та існування. Всі ці критерії у русинів були, є і ще довго будуть при них. І саме на цих землях в далекі часи сформувалась Мукачівська єпархія, яка від самого початку була самостійною, а в 1771 р. на прохання імператриці Австрійської імперії Марії Терезії, підлеглими якої були і русини, Папа Климент ХІV видав буллу (грамоту) «Eximie Regalium Principium», згідно якої була заснована Мукачівська уніатська (греко-католицька) єпархія. 19 вересня 1771 року Папа Климент XIV цією ж буллою вивів Мукачівську єпархію з безпосереднього підпорядкування римо-католицького єпископа в Еґері, наділивши лише наглядовими функціями над нею угорського римо-католицького Остригомського архієпископа. Єпархія напряму підпорядковується Святому Престолу Католицької церкви, як і Русинський апостольський екзархат Чехії.

Єпархія має окремішній статус від УГКЦ, історично обумовлений існуванням у відмінних політичних умовах, ніж решта греко-католиків сучасної України. Проте з часу відновлення незалежності України були спроби підпорядкувати Мукачівську ГКЄ УГКЦ, що було грубим порушенням Договору Унії і нічим не завершилося і не може завершитись не тому, що «договір на Русі дорожче золота», а тому, що самостійність – це історичний факт, а історію слід шанувати.

Мукачівська єпархія є матірною для Словацької та Угорської греко-католицьких церков, та частково для Крижевацької єпархії в Хорватії.

BereghiSz. József (Будапешт)

    Переклад - Дмитро Поп.